задня камера (розчинник): м-крезол, маніт (E421), вода для ін'єкцій.
Лікарська форма
Ліофілізований порошок та розчинник для розчину для ін'єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізована гомогенна речовина білого кольору. Розчинник може бути практично вільним від механічних включень.
Фармакотерапевтична група
Гормони передньої частини гіпофіза та їх аналоги. Соматропін та агоністи соматропіну. Соматропін. Код ATX H01A C01.
Фармакодинаміка
Соматропін - сильний метаболічний гормон, що відіграє важливу роль у метаболізмі ліпідів, вуглеводів та білків. Соматропін продукується у клітинах Escherichia coli шляхом технології рекомбінантної ДНК. У дітей з недостатністю ендогенного гормону росту соматропін прискорює лінійний ріст скелета та швидкість зростання. Як у дорослих, так і у дітей соматропін підтримує нормальну статуру завдяки підвищенню засвоєння азоту, прискоренню росту скелетних м'язів та мобілізації жиру в організмі. До соматропіну особливо чутлива вісцеральна жирова тканина. Крім стимуляції ліполізу, соматропін зменшує надходження тригліцеридів у жирові депо. Концентрації ІФР-1 (інсуліноподібного фактора росту, тип 1) та ІФРЗБ-3 (зв'язуючого білка інсуліноподібного фактора росту, тип 3) у сироватці крові підвищуються під впливом соматропіну. Крім того, було продемонстровано наведені нижче дії.
- Метаболізм ліпідів. Соматропін стимулює рецептори холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) у печінці та впливає на профіль ліпідів та ліпопротеїнів у сироватці крові. Загалом застосування соматропіну у пацієнтів з дефіцитом гормону росту призводить до зниження концентрації ЛПНГ та аполіпопротеїну B. Також можливе зниження рівня загального холестерину.
- Метаболізм вуглеводів. Соматропін підвищує рівень інсуліну, проте рівень глюкози натще зазвичай не змінюється. У дітей з гіпопітуїтаризмом може відзначатися гіпоглікемія натще. Соматропін інвертує цей стан.
- Водно-сольовий метаболізм. Дефіцит гормону росту пов'язаний із зниженням обсягів плазми крові та тканинної рідини. Обидва ці показники швидко зростають після лікування соматропіном. Соматропін сприяє затримці в організмі натрію, калію та фосфору.
- Кістковий метаболізм. Соматропін стимулює оновлення кісткової тканини кістяка. У пацієнтів з дефіцитом гормону росту та остеопорозом тривале лікування соматропіном призводить до підвищення мінерального складу та щільності кісток на опорних ділянках.
- Фізична здатність. Тривале лікування соматропіном підвищує силу м'язів та фізичну витривалість. Соматропін також підвищує серцевий викид, проте механізм цього ефекту ще з'ясовано. Певну роль цьому може грати зменшення периферичного судинного опору.
У ході клінічних досліджень за участю дітей низького росту, які народилися малими для свого гестаційного віку, застосовували дози від 0,033 до 0,067 мг/кг маси тіла на добу, до досягнення остаточного зростання. У 56 пацієнтів, які постійно лікувалися і досягли (майже досягли) остаточного зростання, величина стандартного відхилення (ВСВ) для середньої зміни зростання від початку лікування становила +1,90 ВСВ для дози 0,033 мг/кг на добу і +2,19 ВСВ. для дози 0,067 мг/кг/добу. Опубліковані дані про дітей, які народилися малими для свого гестаційного віку і не отримували лікування і не спонтанно досягли нормального зростання, припускають пізнє зростання в межах 0,5 ВРВ.
Фармакокінетика
Абсорбція. Біодоступність соматропіну, введеного підшкірно, становить приблизно 80% як у здорових добровольців, так і у пацієнтів із дефіцитом гормону росту. Доза 0,035 мг/кг соматропіну, введеного підшкірно, призводить до наступних діапазонів значень Cmax та tmax у плазмі крові: 13–35 нг/мл та 3–6 годин відповідно.
Висновок. Середній граничний період напіввиведення після прийому соматропіну дорослим із дефіцитом гормону росту становить приблизно 0,4 години. Однак після підшкірного застосування період напіввиведення може становити до 2-3 годин. Різниця, що спостерігається, можливо, викликана повільною абсорбцією з місця ін'єкції після підшкірного застосування.
Субпопуляція. Абсолютна біодоступність соматропіну при підшкірному введенні однакова у осіб чоловічої та жіночої статі.
Інформація про фармакокінетику соматропіну у пацієнтів похилого віку та дітей, у пацієнтів різних рас та пацієнтів з порушенням функцій нирок та печінки або серцевою недостатністю відсутня або неповна.
Доклінічні дані щодо безпеки.
У ході досліджень загальної токсичності, місцевої переносимості та репродуктивної токсичності жодної клінічно релевантної дії не спостерігалося.
In vitro та in vivo дослідження генотоксичності щодо гним мутаціям та індукції хромосомних аберацій мали негативний результат.
В ході одного дослідження in vitro на лімфоцитах, взятих у пацієнтів після тривалого лікування соматропіном та подальшого застосування додаткового радіоміметичного препарату блеоміцину, спостерігалася підвищена ламкість хромосом. Клінічне значення цього факту є незрозумілим.
У ході іншого дослідження у лімфоцитах, взятих у пацієнтів після тривалого лікування соматропіном, не було виявлено хромосомних аномалій.
Показання
Діти.
Порушення росту через недостатню секрецію гормону росту (дефіцит гормону росту).
Порушення росту, пов'язане із синдромом Тернера або ХНН.
Порушення зростання (величина стандартного відхилення поточного зростання менше –2,5 та величина стандартного відхилення генетично обумовленого зростання менше –1) у дітей низького росту, які народилися менше норми для свого гестаційного віку, зі стандартним відхиленням у масі та/або довжині тіла менше – 2 і не змогли досягти вікової норми зростання (величина стандартного відхилення швидкості зростання менше 0 за останній рік) до досягнення ними 4 років і більше.
Синдром Прадера-Віллі з метою покращення росту та будови тіла. Діагноз синдрому Прадера-Віллі слід підтвердити відповідними генетичними тестами.
Дорослі.
Замісна терапія для дорослих із вираженим дефіцитом гормону росту.
Виникнення дефіциту гормону росту у дорослому віці. Пацієнти з дефіцитом гормону росту тяжкого ступеня, пов'язаним з множинним гормональним дефіцитом внаслідок відомої патології гіпоталамуса або гіпофіза, а також пацієнти, які мають дефіцит хоча б одного з гормонів гіпофіза, за винятком пролактину. Цим пацієнтам слід провести відповідний динамічний тест для встановлення наявності чи відсутності дефіциту гормону росту.
Виникнення дефіциту гормону росту у дитячому віці. Пацієнти, у яких виник дефіцит гормону росту у дитячому віці внаслідок спадкових, генетичних, набутих чи невідомих причин. Для пацієнтів із дефіцитом гормону росту, що виник у дитячому віці, слід провести повторний тест на здатність секреції гормону після закінчення поздовжнього росту. Для пацієнтів з високою ймовірністю постійного дефіциту гормону росту (наприклад, з спадкових причин або вторинного дефіциту гормону росту внаслідок гіпоталамо-гіпофізарного захворювання або інсульту) величина середнього відхилення інсуліноподібного фактора росту, тип 1 (ІФР-1), менше –2 без лікування гормоном росту принаймні 4 тижні має вважатися достатньою основою для діагностики дефіциту гормону росту.
Для інших пацієнтів необхідно провести аналіз ІФР-1 та один тест стимуляції гормону росту.
Протипоказання
Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу лікарського засобу.
Соматропін заборонено призначати за наявності будь-яких ознак активності пухлини. Внутрішньочерепні пухлини повинні бути неактивними, а також перед початком терапії гормоном росту слід закінчити протипухлинну терапію. За наявності будь-яких ознак пухлинного зростання лікування слід припинити.
Генотропін не слід застосовувати для стимуляції зростання дітям із закритими епіфізарними зонами зростання.
Лікування препаратом Генотропін протипоказане пацієнтам, які перебувають у гострому критичному стані внаслідок ускладнення операції на відкритому серці, на черевній порожнині, внаслідок множинної травми, гострої дихальної недостатності або інших подібних станів (інформацію про пацієнтів, які отримують замісне лікування, див. у розділі "Особливості застосування ").
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
Одночасне застосування з глюкокортикоїдами пригнічує стимулюючий вплив препаратів соматропіну на швидкість росту. Пацієнтам з дефіцитом адренокортикотропного гормону слід уважно підбирати замісну терапію глюкокортикоїдами, щоб уникнути будь-якого гнітючого впливу на ріст.
Тому необхідно ретельно контролювати зростання пацієнтів, які отримують лікування глюкокортикоїдами, щоб оцінити потенційний вплив застосування глюкокортикоїдів на ріст.
Гормон росту зменшує перетворення кортизону на кортизол і може призвести до прояву раніше не діагностованої центральної гіпофункції надниркових залоз або зробити неефективним застосування низьких доз глюкокортикоїдів для замісної терапії (див. «Особливості застосування»).
Дані, отримані при дослідженні взаємодії лікарських препаратів, проведеної за участю дорослих пацієнтів з дефіцитом гормону росту, свідчать про те, що застосування соматропіну може підвищувати кліренс сполук, які метаболізуються за допомогою ізоферментів цитохрому Р450. Кліренс сполук, що метаболізуються за допомогою цитохрому Р450 3А4 (таких як статеві стероїдні гормони, кортикостероїди, протисудомні препарати та циклоспорин), може бути занадто підвищеним, що призводить до зменшення концентрації цих речовин у плазмі.крові. Клінічне значення цього факту невідоме.
Додаткову інформацію про цукровий діабет та дисфункцію щитовидної залози див. у розділі «Особливості застосування».
Жінкам, які отримують замісну терапію естрогеном перорально, для досягнення мети лікування може знадобитися більш висока доза гормону росту (див. розділ «Особливості застосування»).
Особливості застосування
Ставити діагноз, розпочинати терапію препаратом Генотропін та проводити подальший контроль повинні кваліфіковані лікарі, які мають досвід діагностики та лікування пацієнтів відповідно до показань до застосування.
Міозит – дуже рідкісний побічний ефект, який може бути спричинений дією консерванту, що входить до складу препарату м-крезолу. У разі міалгії або підвищеної хворобливості у місці ін'єкції слід передбачати виникнення міозиту. У разі його підтвердження необхідно застосовувати форму препарату Генотропін, який не містить м-крезолу.
Не слід перевищувати максимальну добову дозу, що рекомендується (див. «Спосіб застосування та дози»).
Чутливість до інсуліну.
Соматропін може знижувати чутливість до інсуліну. Для пацієнтів з цукровим діабетом після початку терапії соматропіном може знадобитися корекція дози інсуліну. Під час терапії соматропіном слід контролювати стан пацієнтів із цукровим діабетом, непереносимістю глюкози або додатковими факторами ризику розвитку цукрового діабету.
Функція щитовидки.
Гормон росту прискорює периферичне перетворення Т4 Т3, що може викликати зниження сироваткової концентрації Т4 і зростання сироваткової концентрації Т3. У той час як периферичні концентрації гормонів щитовидної залози залишаються в нормі у більшості здорових добровольців, теоретично можливий розвиток гіпотиреозу у пацієнтів із субклінічною формою гіпотиреозу. Отже, всім пацієнтам слід контролювати функції щитовидної залози. У пацієнтів з гіпопітуїтаризмом, які отримують стандартну замісну терапію, необхідно ретельно контролювати можливий вплив терапії гормоном росту на функцію щитовидної залози.
Гіпофункція надниркових залоз.
Введення лікування соматропіном може призвести до пригнічення 11βHSD-1 та зниження концентрації кортизолу у сироватці крові. У пацієнтів, які отримували соматропін, може виявитися раніше не діагностована центральна (вторинна) гіпофункція надниркових залоз, і їм може знадобитися замісна терапія глюкокортикоїдами. Крім того, пацієнти, які отримували замісну терапію глюкокортикоїдами через попередньо діагностовану гіпофункцію надниркових залоз, можуть вимагати збільшення підтримуючих або підвищених доз після початку лікування соматропіном (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).
Сумісне застосування з пероральною терапією естрогенами.
Якщо жінка, яка застосовує соматропін, починає пероральну терапію естрогенами, може знадобитися збільшити їй дозу соматропіну, щоб підтримувати рівні ІФР-1 у сироватці крові в межах вікової норми. І навпаки, якщо жінка, яка застосовує соматропін, припиняє пероральну терапію естрогенами, можливо, знадобиться зменшення дози соматропіну, щоб уникнути надлишку гормону росту та/або побічних ефектів (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).
При вторинному дефіциті гормону росту внаслідок лікування злоякісних захворювань рекомендується звертати увагу на ознаки рецидиву злоякісного новоутворення. Щодо осіб з перенесеним злоякісним новоутворенням у дитинстві повідомлялося про підвищений ризик розвитку вторинного новоутворення у пацієнтів, які отримували лікування соматропіном після первинного новоутворення.
Найчастішими вторинними новоутвореннями у пацієнтів, які отримували променеве лікування ділянки голови щодо первинного новоутворення, були внутрішньочерепні пухлини, зокрема менінгіоми.
У пацієнтів з ендокринними розладами, зокрема з дефіцитом гормону росту, можуть виникати вивихи головки стегна частіше, ніж у популяції загалом. Діти, що кульгають під час терапії соматропіном, повинні пройти клінічне обстеження.
Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія.
У разі тяжкого або частого головного болю, порушень зору, нудоти та блювання рекомендується провести офтальмоскопію для виявлення набряку диска зорового нерва. Якщо наявність набряку зорового нерва підтверджується, слід розглянути діагноз доброякісної внутрішньочерепної гіпертензії та при необхідності припинити лікування гормоном росту. В даний час недостатньо відомостей, на підставі яких можна сформулювати рекомендації щодо продовження терапії гормоном росту для пацієнтів після зникнення внутрішньочерепної гіпертензії. Після відновлення терапії гормоном росту слід проводити ретельний контроль симптомів внутрішньочерепної гіпертензії.
Лейкемія.
Повідомлялося про випадки лейкемії у невеликої кількості пацієнтів із дефіцитом гормону росту, деякі з яких отримували терапію соматропіном. Однак відсутні двиявляють підвищення частоти розвитку лейкемії у пацієнтів, які отримують гормон росту і не мають схильності до цього захворювання.
Антитіла.
Як і у всіх препаратах соматропіну, у невеликої частини пацієнтів можуть утворюватися антитіла до препарату Генотропін. Приблизно у 1% пацієнтів після прийому препарату Генотропін утворюються антитіла. Ці антитіла характеризуються слабкою сполучною здатністю і не впливають на швидкість зростання. У разі недостатньої відповіді на лікування (яку не можна пояснити іншими причинами) пацієнту слід провести тест на наявність антитіл до соматропіну.
Пацієнти похилого віку.
Досвід застосування пацієнтам віком від 80 років обмежений. Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії препарату Генотропін, отже більш схильні до розвитку побічних реакцій.
Гострі критичні стани.
Ефективність препарату Генотропін під час одужання вивчали в ході двох плацебо-контрольованих досліджень за участю 522 пацієнтів, які перебували у критичному стані внаслідок ускладнення операції на відкритому серці, на черевній порожнині, внаслідок множинної травми чи гострої дихальної недостатності. Летальність серед пацієнтів, які отримували 5,3 або 8 мг препарату Генотропін на добу, була вищою, ніж у групі плацебо: 42% порівняно з 19%. Згідно з цією інформацією, таких пацієнтів не слід лікувати препаратом Генотропін. Оскільки відсутня інформація про безпеку проведення замісної терапії гормоном росту для пацієнтів із гострими критичними станами, для цієї ситуації слід врахувати користь продовження лікування та пов'язані потенційні ризики.
Для всіх пацієнтів, у яких виник інший чи подібний гострий критичний стан, необхідно зважити можливу користь лікування препаратом Генотропін та пов'язаний потенційний ризик.
панкреатит.
Хоча панкреатит може виникати зрідка, але слід розглядати можливість його розвитку у будь-якого пацієнта, який проходить лікування соматропіном, особливо у дітей, які мали біль у животі.
Синдром Прадера-Віллі.
Лікування пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі слід завжди поєднувати з низькокалорійною дієтою.
Повідомлялося про летальні випадки, пов'язані із застосуванням гормону росту дітям із синдромом Прадера-Віллі, які мали один або більше факторів ризику: тяжке ожиріння (пацієнти із співвідношенням маси тіла до зростання, що перевищує 200%), наявність в анамнезі дихальної недостатності або апное під час сну чи неідентифіковану респіраторну інфекцію. Пацієнти з одним або декількома факторами можуть належати до групи підвищеного ризику.
Перед початком лікування соматропіном у пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі слід провести оцінку наявності ознак обструкції верхніх дихальних шляхів, апное під час сну чи респіраторних інфекцій.
Якщо при оцінці прохідності верхніх дихальних шляхів отримано дані про наявність патології, дитину слід направити до отоларинголога для лікування та усунення респіраторного розладу на початок лікування гормоном росту.
До початку терапії гормоном росту слід провести оцінку наявності апное під час сну за допомогою стандартних методів полісомнографії або нічної оксиметрії та контролювати за можливості його розвитку.
Якщо протягом лікування соматропіном у пацієнтів виникають симптоми обструкції верхніх дихальних шляхів (зокрема, поява або посилення хропіння), лікування слід перервати та провести нове обстеження ЛОР-органів.
За всіма пацієнтами із синдромом Прадера-Віллі слід проводити спостереження, якщо є підозра на розвиток апное під час сну.
Пацієнтів слід перевіряти на ознаки респіраторних інфекцій, які необхідно діагностувати якомога раніше та активно лікувати.
У всіх пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі слід також ретельно контролювати масу тіла до початку та протягом лікування гормоном росту.
У пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі часто виникає сколіоз. У деяких дітей через швидке зростання сколіоз може прогресувати. Під час лікування слід контролювати ознаки сколіозу.
Досвід тривалого застосування гормону росту для лікування дорослих та пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі обмежений.
Діти, які народилися малечею для свого гестаційного віку.
Перед початком лікування дітей, які народилися малюками для свого гестаційного віку, слід унеможливити вплив інших медичних причин або засобів лікування на порушення росту.
